Розділ 3

Нараз Мручкове “бе-ре-жись!” затривожило тишу. Всі зірвались на рівні ноги, вхопили за кріси й станули в боєву лаву. Мручко на спіненім коні пригнався до гетьманової повозки: “Москалі!.. Що ваша милість прикажуть?”.

Гетьман хотів підвестись та поглянути, болі не дали. Побачив тільки Орлика, Войнаровського та нечисленну дружину, що згуртувалася кругом його, готова до бою. Кількасот запорожців збиралось у батаву, не випускаючи з ротів люльок.

“Тяжкі вози залишити, зайвий тягар скинути, брати, що найпотрібніше. Пішим роздати коні, жіноту посадити на легкі візки, а котра хоче — верхи, і вперед… А король що?” — звернувся до Войнаровського.

“Король заснув.”

“Збудити короля”.

“Що сталося?” — питав, не розкриваючи очей.

“Москалі в погоні… що ваша величність прикажуть, битися, чи продовжувати похід?”

“А гетьман що?”

Войнаровський повторив гетьманський приказ. Король вислухав.

“Робіть, що захочете,” — кинув крізь зуби і повернув голову в другий бік, ніби йому все байдуже.

Хвилину стояли безрадно. Бачили, король такий знесилений, що й піднести повік не може.

“Я беру відповідальність на себе! — сказав генерал Кройц. — Вози залишити, коні роздати пішим і — вперед.”

Приказ вмить рознісся по обозі.

Щоб добро не попалося ворогові в руки, торощили, дерли, скидали на купи, підпалювали. Бухнула полумінь, густі дими скаламутили чисте поранкове повітря. Тоді вирядили жінок на легких візках, піші всідали на неокульбачені коні, армія рушила в дальшу дорогу. Перші знову стали останніми.

Прикривали похід.