Розділ 2

Цар був у гуморі и не щадив ласкавих слів:

“Ах, як мило мені повитати Вас, ексцеленціє Піпер, і всіх приявних тут панів генералів!.. Досі доводилось нам зустрічатися тільки в боях, тепер можу особисто стиснути Вашу лицарську руку. Доля химерна, мої панове! її й конем не об’їдеш. Так воно”… і не докінчив, бо звернув увагу на молодого штабовця, з перев’язкою на голові.

“Бачу, що й вас не пощадила сьогоднішня баталія, любий поручнику”.

“О, так, ваша царська величносте! На волос, а був би пожив смерти. Зараз таки поруч нашого дорогого короля…”

“А що це у вашій руці?”

“Кусень з розторощених кулею королівських ношів: узяв на пам’ятку, як дорогу реліквію”…

“Невже ж король, мій любий брат, убитий?”, — і цар поглянув допитливо по шведах.

“Не знаємо, ваша царська величносте”, — відповів, зітхаючи, Гамільтон.

“Я того не хотів” — нібито оправдувався цар, а в душі думав: “Ніс вовк, понесли й вовка”.

Настала мовчанка.

“Ну, що ж, панове, — промовив урешті цар — ми вояки і навчені дивитись смерті просто в очі. Краще нам не роздумувати, бо час минає! — і показав рукою на місця за столом. — Будь ласка, по чарочці, веселіше стане на душі…”

Прислуга налила великі поставці.

“Вип’ємо за нашого дорогого брата, а вашого короля! — сказав цар. — Нехай йому вояцька доля не буде мачухою!”

Почався царський бенкет, а шведська “катова вечеря”. Так думали шведські генерали, так думав і Піпер. Йому з думки не сходила шведська армія й нещасна полтавська баталія:

“Чи не зробив король знов якої нової дурниці? Це йому не купити. Добрий вояк, а марний політик. Вся надія на Мазепу: старий лис, не раз у залізах бував і вихопився. Може, й тепер знайде який вихід?”

Піпер у гадках усі можливості перебігає, а між тим кожне слово ловить, чи не почує щось про шведів, про короля свого. Боїться лише того, щоб цар не рушив у погоню.