Розділ 1

Вкриті курявою, запечені сонцем, чортівськи блискали очима. Були між ними й поранені, один швед зісунувся по шиї верхівця на землю. Його підхопили на руки, але він тільки зітхнув у смертних судорогах і сконав.

“Це зі свити Піпера швед, — пояснив Понятовському якийсь поляк старшина, — Піпера наскочили калмуки і він, як наполоханий заєць, ввігнався просто москалям у руки”.

“Буває й у шведів, — відповів Понятовський, — тому нам тепер, панове, самим треба подбати про себе: чого дочекаємось з заложеними руками? Пропадем ні за цапову душу! Давайте короля на повозку й до гетьмана… Він же ж господар цієї землі, найкраще порадить … “

Гетьман, хоч нездужав, не тратив надії. Пригода з Піпером теж не здивувала його. Знав шведів: добрі з них вояки, коли йдуть уперед, та при невдачі, як ще не стане верховода, розбігаються, немов вівці без барана.

“Чуйкевич! Сотник Чуйкевич!..” — і Чуйкевич виструнчився перед гетьманом, чекаючи на приказ.

“Негайно зібрати обозну прислугу, всіх чурів і канцеляристів — що лиш живе та дихає: треба розігнати тих псів калмуків на сто вітрів, заки рушимо в похід, відв’язавшись від ворога”.

Чуйкевич, почувши наказ гетьмана, став порядкувати загін. Йому помагали інші старшини, обозники і канцеляристи, відпрягали коней від возів, всідаючи верхи.

“Готово…” — блиснув Чуйкевич шаблею.

В цю мить десь узялася Мотря. Вона простягнула до нього руки. “Не залишу тебе самого” — благала, підбігаючи за кінною батавою, що розверталась у широку лаву. Вже курява закрила останніх вершників, вже затих глухий тупіт кінських копит, а вона бігла й бігла навмання.

І тут знову увірвалася нитка його думок. Ага…

Він лежить безпорадний і нізвідки порятунку. Кров спливає, біль мучить і спрага вогнем пече. Як довго він лежить? Довго, мабуть. Зі сил до решти вибився, в очах чорніє, в голові гуде. Затуляє повіки. Темно, пітьма… Невже ж кінець?..

Хто це?..

Хтось ноги йому догори піднімає, добуває з кліщів голову, хтось ціле Ворскло до уст нахиляє. П’є…

Вона, Мотря, чи привид? Ні. Це її дотик долоні, що материнською рукою біль злагіднює. Мотря…

Але чому ж у неї троянда на грудях? Вітер червоні платки обриває і вся вона обсипана ними.