4. Остання ніч

— Мотре, сонце моє!

— Пане мій! — Ще один грім, ніби камінь покотився в провалля, і Мотря зірвалася на рівні ноги. Ні, так не можна, так не годиться… — Простіть, я стільки перебула… Не видержало серце… Прошу не дивуваться… Пройшло… Хай ваша милість не зважають на Мотрю. Треба робити те, що треба. Я весела, я щаслива, я дужа. — Всміхалася. — Літа минуть, забудеться усе, останеться діло, велике, святе. Похитав значуще головою:

— Коли б сталося.

— Що б там і не сталося, а робити треба. Пане гетьмане,

Мотря своє діло зробить. Хустинкою очі обтерла.

— Пройшло, бачите? Пройшло. Я сміюся. За ваше здоровля, ясновельможний, за успіх вашого діла!

Вихилила чарку до дна.

— Завтра теж день. Ціла низка днів, дощевих і погідних, турботних і веселих, — так минає життя. А діло перетриває нас. Будемо жити в долі, хоч умремо в життю… Правда, пане гетьмане? Ви не покинете діла? Доведете його до краю? Діло ведіть! Не було Ковалівки, ні троянд, ні Мотрі, — нічого не було. Є тільки діло.

Сумно дивився на неї.

— Гадаєте, дурманю себе? Оп’янюю? Нічого подібного.

З душі кажу. Я вже себе в руках тримаю. І не пущу. Це було хвилеве безсилля, спомин батька, матері, усього, що пережила. Пройшло… Чому ж ви не п’єте свого вина? Гадаєте, гірке? Солодке вино і кріпке, сили додасть. Випийте, пане гетьмане. Ось я п’ю.

— Мотре!

— Гадаєте — вп’юся? Ні, міру собі знаю. Мене до чарки не тягне. Лиш такий момент, такий дивний момент! Хто знає, чи побачимося знову… Пийте ж на добрий спомин, на вічную пам’ять тому, що було й минуло, мов у землю зійшло або до неба полетіло, як легка хмарка на голубому блакиті, ось-ось, ще видно її, як мрію, як зітхання, а за хвилину не буде нічого, лиш синій-синій блакит. Пийте!

Гетьман випив одним душком і поставив чарку на стіл. — Доволі! Чую, старшини надходять. Треба мені до них.

Воєнна рада? Щось такого, Мотре. Ще раз спасибі вам за нинішній вечір. Спасибі за все гарне й добре.

— Ми ще не прощаємося, правда?

— Не знаю, може. На раду не піду.

— Не виходьте з двора. Останьтесь тут. На рішення заждіть.

— Для мене вже рішене все.

— Як?

— Ви перейдете за Десну. Я остануся тут.

— В Батурині?

— З тими, що боронитимуть його. Ідіть, ясновельможний, вас ждуть, нетерпеливо. Прощавайте!

— Не відходіть, Мотре!

— Ні… До побачення!