1. У Жовкві
by Лепкий, Богдан— Що сталося? — питали Кендзеровського.
— Не знаю. Його милість словечком не відзивалися до мене, — відповів і, зітхаючи, вийшов.
Пристали тоді до Орлика. Але й він нічого сказати не міг.
— Може, які листи?
— Ніяких таких листів не було. Видно, на раді збентежився.
— Цар — нахальна людина. Чи не обидив він його?
— Не гадаю, щоб аж до того дійшло. Цар потребує наших людей і — червінців, а вони є тільки в Мазепи.
— Як колись у батька Хмельницького бували. Король мерз тоді у своїх покоях на Вавелю, не було курки, щоб йому на обід зварити, а в Хмельницького все гроші знайшлися… — завважив хтось.
Гетьман ходив, ходив, ходив.
— Ви як собі гадаєте, — озвався Апостол, шарпаючи свій вус, — а я таки йду. Не люблю такої гостини.
Вийшов Апостол, а за ним і другі. Двері, не мащені, мабуть, відколи їх у завіси поклали, заскрипіли так жалібно, що гетьман, здається, цей скрип почув і вийшов зі своєї
відпочивальні.
Явився на порозі не рум’яний уже, а білий. Орлик стояв при столі, Горленко підпирав піч, Ломиковський дивився у вікно.
— А тамті де? — спитав гетьман, розглядаючись по хаті.
— Обідати пішли.
Орлик несміливо приступив до гетьмана.
— Ваша милість теж зволять прийняти обід?
Гетьман заперечив головою.