Розділ 3
by Франко, Іван— Знаю, — відповів твердим голосом Митько. — В його дружині я служив і був у битві над Калкою.
— Яке ж свідоцтво хочеш ти зложити проти нього?
— Мовчи, підлий рабе! — скрикнув, побліднівши, боярин. — Мовчи, а то тут буде й конець твойому нужденному життю!
— Боярине, я тепер не раб твій, але вільний громадянин, і тілько моя громада може веліти мені мовчати. Я досі мовчав, але тепер мені велять говорити. Чесна громадо! Свідоцтво моє проти боярина Тугара Вовка велике і страшне: він зра…
— Мовчав досі, то мовчи і далі! — ревнув боярин, блиснув топір, і Митько Вояк з розлупаною головою, окровавлений, упав додолу.
Охнула громада і зірвалася на ноги. Страшний крик залунав довкола.
— Смерть йому! Смерть! Він зганьбив святість суду! На раді забив мужа нашого!
— Смерди погані! — скрикнув до них боярин. — Не боюсь вас! От так буде кождому, хто поважиться торкнути мене чи рукою, чи словом. Гей, мої вірні слуги, сюди, до мене!
Лучники і топірники, хоч самі бліді й тремтючі, обступили боярина. Грізний, червоний з лютості, стояв він посеред них з кровавим топором у руці. На знак Захара громада втихла.
— Боярине, — сказав Захар, — ти смертельно провинивсь проти бога і громади. Ти на суді забив свідка, нашого громадянина. Що він хотів проти тебе свідчити, ми не дізналися і не хочемо знати, — нехай твоя совість судить тебе. Але своїм убійством ти признався до вини і поповнив нову вину. Громада не може тебе терпіти на своїй землі. Віддалися з-між нас! За три дні віднині прийдуть наші люди, щоб розвалити твій дім і загладити навіть слід твого буття у нас.
— Нехай приходять! — крикнув люто боярин. — Побачимо, хто чий слід загладить. Я плюю на ваш суд! Рад побачити того, хто приступить до мого дому! Ану, мої слуги, ходімо з сього поганого збору!
Боярин віддалився зі своїми слугами. Довгий час стояла мовчанка в зборі. Молодці винесли кроваве тіло Митька Вояка.