Розділ 1

— А мені ви, пане Іване, снились ще страшніше, — промовила Олеся. — Снилось мені, десь я неначе йду до святої Софії, а ви катаєте на страшному коні. Дивлюсь — то ви були на коні, а то вже під конем. Кінь скажено прихкає, пашить паром та все топче вас копитами, топче і біжить, а ви все лежите під ним. Я почала кричати на людей, щоб рятували вас. Коли гляну, ви знов на рвучкому коні гарцюєте на майдані, а потім дивлюсь — ви знов під конем. Господи, як я перелякалась! Прокинулась я і вся дрижу, неначе в пропасниці .

«Ото вразив їх обох! Аж приснився обом та ще тієї ж самої ночі», — подумала Катерина.

— Що б то віщував цей сон? Чи добре, чи погане? — сказала Катерина голосно.

— Мені здається, що добре, бо як сниться страшний сон, то віщує на добро, а як веселий, то на якесь лихо або на хворобу, — промовив Данило.

— Дай, Боже, щоб на добро, щоб я не дурно настрахалась цієї ночі, — сказала тітка. — Але ж, пане Йване, в вас кінь! Чи він татарський, чи турецький? Напродиво чудовий та баский!

— Татарський, степовий, гарячий, як вогонь, а прудкий, як вітер, — відповів Іван Остапович.

— Тим, мабуть, ваш кінь мені й приснився, що такий баский. Ото якби я була молодша! Як би я на йому оце погарцювала! — сказала тітка Якилина.

— І я б погарцювала, бо дуже люблю їздити верхи, — обізвалась Олеся.

— Невже ви вмієте їздити верхи? — спитав Виговський.

— О! Ще й як! Мій панотець вивчив мене їздити на коні ще змалку, для всякого випадку, бо в нас шляхта часто вчиняє наїзди на дім, на оселю. От я й уміла б оборонятись, командувати слугами на коні, — сказала Олеся.

— Чи ви грецької віри, чи католицької? — спитав несподівано Іван Остапович в Олесі Стеткевичівни.

— Аякже! Я і цьоця моя Якилина — ми грецької віри, — сказала вона, кивнувши головою на Павловську.

— В нашій сім’ї, пане Йване Остаповичу, є всяка мішанина, — обізвалась Якилина Павловська. — Мій батько, цебто й дід Олесин, і моя мати Ганна, з Огінських, були грецької віри, а вже брати мої розбрелись по усяких вірах. Один був грецької віри, другі два — Ян та Христофор — подались на нову віру — аріянську¹, а четвертий, Олесин батько, мабуть, задля того, щоб стати сенатором в Варшаві, став католиком. Олеся та брат її Михайло, від першої Богданової жінки, князівни Соломирецької, зостались православні, а дві її зведенючки-сестри від другої Богданової жінки — католички Францкевичевої — стали католичками. Олесин брат Михайло постригся в ченці в Печорському монастирі². А от я та моя сестра не пішли слідком за братом Богданом Стеткевичем, бо ми обидві не думали стати варшавськими сенаторами, то й зостались православними. Як бачите, в нашій фамілії горох перемішався з капустою.