by Антонич, Б.-И. —Вже двадцять літ виступаю на цьому місці й сливе ніколи не був такий зворушений, як сьогодні. Вже двадцять літ промовляю в різних справах в обороні різних людей, і сливе ніколи не говорив з таким внутрішнім переконанням, як сьогодні. Марко МАРТОВИЧ На другому березі Лірична…
by Антонич, Б.-И. —Я знав дівчину. Мала дзвінке ймення: Соня. Але її тепер уже немає. Це таке звичайне, буденне, а одначе цього досі не можу зрозуміти. Повторяю безліч разів, уговорюю собі безугавно, що вся ця історія така банальна, наче любовний трикутник з французького роману, й ніщо не…
by Антонич, Б.-И. —Між двома берегами плила ріка. Вітри різьбили кришталеве плесо в мерехтливі брижі, краплі дощу кололи шпильками гладку поверхню, бурі перекидали брили хвиль і каламутили непорочну прозорість води. Ріка плила невпинно, безугавно, мов час, і, мов час, танула в безбарвній долині…
by Антонич, Б.-И. —Телеграфіст Сойка писав новий вірш. Перша строфа пішла гладко, мов по маслі: Хоч ваші очі, о мадам,пробили серце аж до дна,одначе вам його не дам,дарма. Зате друга, мов по груді. Ніяк не могла вилупитися, вилускатися, виринути, оформитися, устійнитися, усталитися. Якісь слова…
by Антонич, Б.-И. —Від самого ранку діялися дивні речі. Одначе це сказано не зовсім точно. Уже вчора ввечері щось попсувалося в звичайному, довгими літами усталеному порядку, щось поплуталося в давньому сірому стаційному побуті, щось вискочило з рейок буденного ладу. Почалося такою маловажною,…
by Антонич, Б.-И. —Начальник станції нудьгував. – Собача погода. Курив сьогодні вже десяту папіроску. На сніданок проковтнув для підбадьорення дві чарочки, але все це нічого не помогло на безнадійний настрій. Ворушився, наче дерев'яний манекен. Голомозий, підтоптаний добродій у чорному…
by Антонич, Б.-И. —Старий Шут кружляв між столом і ліжком з затисне-ними п'ястуками. Важкі, дебелі кроки дудніли глухо в низькій, убогій примерклій кімнаті. Борсався, наче зловлений і замкнений у клітці хижак. В очах маяли зловісні, похмурі блискавки. На ліжку лежала Соня, зануривши обличчя в…
by Антонич, Б.-И. —Ігоре, чи ти згадуєш про мене там, на другому березі? Прости мені, що смію викликувати твою таку близьку й таку далеку тінь. Прости мені, що не шаную твого великого спокою, що поважився колотити твою святу тишу. Такі свіжі, такі недавні спомини, й одночасно такі далекі. Не маю…
by Антонич, Б.-И. —Я не міг заснути. Перекидався з правого боку на лівий і, навпаки, пхав долоні під подушку, витягав їх звідціля й клав на ковдрі, знову переносив їх на подушку, але це нічого не помагало. Заплющував насилу очі, старався зовсім, зовсім не думати, викинути з свідомості всі гадки,…