Як писати, щоб читач вірив
Буває, читаєш якусь книгу чи розповідь, і віриш авторові. Ось так написано, що за душу бере, розумієш — справді так воно й було, і герої перед очима як живі. Чому це виходить в одних і не виходить в інших? Ви скажете: потрібно писати в жанрі реалізму, тоді все описане сприйматиметься реальним? Ні, це далеко не завжди так. Може й твір у жанрі сучасного реалізму бути зовсім нереалістичним. І водночас фантастичний роман може створювати відчуття справжньої реальності, і читач вірить автору. Давайте розберемося спочатку в тому, чим реалістичність відрізняється від реалізму і чому вони не завжди збігаються.
Реалізм та реалістичність
Реалізм — це напрямок у мистецтві, зокрема у літературі. Можна сміливо сказати, що це напрям, у якому автор прагне найповнішого і найадекватнішого відображення дійсності, як він цю дійсність розуміє. Ключову роль тут відіграє сприйняття та розуміння автора, яке далеко не завжди збігається не тільки з розумінням читача, але навіть із самою реальністю.
З огляду на такого суб’єктивного сприйняття і реалізм, як літературний напрямок, може бути різний: сучасний реалізм, психологічний реалізм, історичний реалізм і навіть магічний реалізм. Якщо коротко, то реалізм у літературі передається через призму сприйняття автора. А читач може його не розуміти і письменнику не вірити, а отже, і зазнавати відторгнення його твору. Тому так погано дається сучасним підліткам вивчення класичної літератури, яка не відповідає їхній реальності, не розуміється і, отже, відкидається. Не вся класика і не всіма, звісно, адже й сучасну реальність ми розуміємо по-різному. Але чому Герасим утопив Му-му, раз потім все одно від пані пішов, як на мене, навіть дорослі не розуміють.
Реалістичність — це якість «арт-об’єкта», відповідність художнього твору правді життя, тобто правдоподібність розвитку подій, героїв та їх вчинків. Реалістичність як якість твору не залежить від його жанру. Реалістичним може бути і фантастичний твір, і література у жанрі фентезі, якщо те, що відбувається у книзі, правдоподібне. Причому це стосується не конкретних фактів, а логіки та психології подій та вчинків персонажів. І водночас твір у жанрі реалізму може цієї правдоподібності не утримувати, або місцями її втрачати.
Наприклад, ситуація, що часто зустрічається в сучасних любовних романах: нахабний, грубий, безпринципний негідник-мажор закохується в героїню і відразу перетворюється на білого і пухнастого зайчика. Так не буває у житті. Тому, хоча твір відноситься до реалізму, описане в ньому не викликає довіри. Ні, подібні трансформації і в житті трапляються, але для цього потрібно, щоб мажора неабияк пошматували обставини. Одних гарних очей недостатньо.
А ось інший приклад із твору Толкіна. Незважаючи на те, що це фентезі, поведінка та образи героїв там цілком реалістичні. Візьміть хоча б Сема. Напрочуд реалістичний і людяний персонаж. Адже він навіть і не людина. Та й інші герої цілком реалістичні.
Тобто для того, щоб читач повірив автору художнього тексту, перейнявся його ідеями, твір має бути реалістичним. Є ще кілька моментів, які слід врахувати.
Умови довіри читачів
Чому реалістичність викликає довіру та інтерес? Тому, що читач завжди може приміряти на себе (або своїх близьких) «костюм» головного героя та обставини його життя, хай і з поправкою на сучасність. А примірявши, відчути себе в «шкурі» цього персонажа, перейматися його проблемами, споріднитися з ним і з тим світом, який описує автор. Тому нам буває так важко розлучатися з улюбленими героями, як із близькими друзями. Ми ж віддали їм частку своєї душі.
Отже, перша умова довіри: герой має бути схожим на читача. Не йдеться про повний збіг, але якісь точки перетину, психологічні проблеми мають бути загальними. Тому підлітки люблять читати про підлітків, школярі та студенти — про проблеми учнівської молоді. Закохана героїня-дівчина психологічно ближча читачкам-жінкам, ніж чоловікам. Коротше, автор має добре знати проблеми та сподівання своєї читацької аудиторії.
Можна писати і для себе, але вдалою книга буде в тому випадку, якщо автор у ній піднімає спільні для широкого кола осіб проблеми, а ще краще, якщо сам належить до своєї цільової аудиторії. І неважливо, що він пише про попадання у віртуальну реальність, про вампіра або про кіборга, — головне, щоб думки та почуття персонажів були близькі звичайним людям. Тому нам так складно повірити у 500-річного вампіра-діва і в його чисте юнацьке кохання.
Друга умова. Автор має сам вірити в те, що він пише. І знову ж таки йдеться не про якісь елементів фентезі чи містику, а про людські стосунки та почуття. Любов і ненависть, радість зустрічі і жага помсти, горе від втрати близького і прагнення влади — всі ці почуття можуть існувати в будь-якій реальності, і в будь-якій фантастичній расі розумних істот. Чим більше автор вірить у те, про що він пише, тим більше цьому повірять читачі.
Третя умова. Вірять тому автору, хто дозволяє читачеві стати своїм співавтором. Не в тому сенсі, щоб писати фанфіки, а в сенсі творчої співучасті. Дати читачеві можливість пофантазувати, домислити, додати від себе якісь рисочки в образ героя чи додумати події, які автор залишив «за кадром». Це складно, але дуже добре працює на інтерес. Тому незмінно популярним є жанр детективів, де читачі мають можливість будувати власні здогади. Але ж ніхто не заважає додати детективну лінію у твір іншого жанру.
І четверта умова, яка, на мою думку, вже набила оскому. Для того, щоб твір був реалістичним, потрібно не розповідати історію героя, а показувати його життя. Усі знають таку умову, але, на жаль, декларувати її набагато легше, ніж пояснити та зрозуміти. Я кілька разів намагалася це зробити, але мене не влаштували мої власні пояснення. Інтуїтивно розумієш, як це працює, а от вербалізувати не виходить. Якось ще повернуся до цієї проблеми.
— Марина Голубєва, блог «Записки літературного редактора»
(переклад з російської)